Впродовж дня, місяця, року чи життя ми бачимо величезну кількість різних облич. Деякі з них ми запам’ятовуємо, деякі – забуваємо. Але, як би не було, зовнішність певних людей ми вважаємо красивою, а інших – ні. Спершу ми розповімо про анатомічні структури, завдяки яким ми розпізнаємо обличчя, а далі — власне, про еволюційну нейроестетику облич.

Власне, нейроестетика

Мозок завжди думає про виживання, навіть коли ми цього не усвідомлюємо. Тож сприйняття краси також побудоване на цьому інстинкті. Ювенільні (дитячі) риси обличчя викликають в нас прихований батьківський інстинкт, бажання попіклуватися — через що люди з такою зовнішністю мають більший шанс на виживання. Щічки, великі очі та пухкі губи асоціюються в нашого мозку зі здоровими нащадками, а тому ми автоматично вважаємо таких «бейбі-фейс» милими та привабливими. Для чоловічої привабливості мозку потрібно «бачити» масивне підборіддя, великі надбрівні дуги та виступаючі скули. Так жінка, обираючи партнера, може передбачити, що він буде хорошим захисником та здобувачем для своєї сім’ї. Навіть якщо чоловіки демонструють закритість та «беземоційність», топологія чоловічих облич може багато чого розповісти про особу: не лише високі скули, а й підтягнута шия без «додаткових підборідь» вказує на правильну анатомічну поставу язика, що впливає на ефективність дихання та інтенсивність метаболічних процесів.

Анатомія сприйняття облич

Система впізнавання облич в мозку взагалі складна. Вона містить дві функції: сприйняття особи в цілому (за це відповідає вентральна нижньоскронева ділянка мозку) і розпізнавання рухів (міміки) обличчя (латеральна нижньоскронева ділянка). В обробці емоційної інформації беруть участь мигдалина і острівцева кора, а от розуміння привабливості особи, яке нас і цікавить, створюють орбітофронтальна кора та вентральна частина стріатума. У 1986 р В. Брюс і Е. Янг запропонували функціональну модель сприйняття обличчя людини, що охоплює ряд блоків:

  • структурне кодування зображень обличчя;
  • впізнавання персони за її обличчям;
  • розпізнавання мовної та емоційної експресії;
  • згадування знайомих людей.

Наступні інтенсивні нейрокогнітівні дослідження дозволили співвіднести окремі компоненти даної моделі зі специфічними патернами мозкової активації. На підставі результатів, отриманих до 2000 р, Дж. Хаксбі і ін. описали розподілену систему мозку. Вона складається з областей, у яких відбувається аналіз зорової інформації про особу та її міміку, та областей, пов’язаних з подальшою когнітивною переробкою: згадування інформації про знайомих людей, їх особистісні риси, а також ставлення до них.

Як індустрія експлуатує ці механізми

Аніматори, художники і візажисти активно використовують еволюційні уявлення про привабливість. Досить часто буває таке, що ми розпізнаємо характер персонажа щойно побачимо його. Так відбувається, бо медіа-спеціалісти створюють дизайн персонажів з урахуванням нейросоціальних протоколів та стереотипів. А мейк-ап, що створюється візажистом, намагається наблизити зовнішність моделі до ідеалу, створеного нашим мозком.