В багатьох книгах письменників-фантастів, коли мова заходить про роботів, дуже часто основною лінією конфлікту стають емоції. Чи можуть роботи як і люди володіти емпатією? Чому емоції настільки важливі для нас? Чи саме вони роблять нас людьми? Уявіть собі життя без почуттів. Лише холодний прагматизм. Немає любові, страху, ненависті, прив’язаності та цілої палітри фарб, які прикрашали б наші особистості й робили нас унікальними.
Ми знаємо як вилікувати апендицит, як зупинити кровотечу, як зростити зламану кістку. З такими проблемами люди пораються уже багато років. Хвороби, які раніше здавалися невиліковними, з кожним новим науковим відкриттям в області медицини втрачають свою владу над нашими життями. Але, коли мова заходить про психіку, а особливо про порушення емоційного стану, то світло науки згасає. Це примушує лікарів довіритись своїй інтуїції та відчуттям, щоб врятувати тих, хто потрапив в полон свого власного мозку і не може вибратись на волю. Депресія, як і багато інших психічних захворювань, дуже відрізняється від усіх інших хвороб.
Та сама лімбічна сила
В нашому мозку є група структур, що об’єднані в так звану лімбічну систему. Її основна роль — це регуляція емоційного стану людини. Лімбічна система є частиною нервової системи, тому її основними структурними одиницями також є нейрони, які використовують речовини-нейротрансмітери для спілкування один з одним через синапси.
На початку історії лікування значного депресивного розладу, основною теорію виникнення цієї хвороби була гіпотеза нестачі моноамінів. Доказів, які підтверджували цю теорію, було кілька.
- По-перше, у пацієнтів, що вживали резерпін, який зменшував рівень моноамінів в організмі, часто проявлялись симптоми депресії.
- По-друге, генетичні дослідження виявили, що дефект в гені, який відповідає за утворення транспортеру одного з моноамінів — серотоніну, призводив до погіршення його транспорту. Це викликало прояв симптомів депресії та пояснювало неефективність препаратів, що діють на рівень серотоніну.
- І основний доказ на користь цієї гіпотези полягав у тому, що всі наявні антидепресанти мають вплив на моноамінну систему, збільшуючи кількість норепінефрину та дофаміну.
Але з появою нових відкриттів в суміжних дисциплінах з’явилась нова теорія, яка краще пояснювала та доповнювала прогалини в теорії моноамінів. Назва цієї теорії – нейротрофічна. Всім клітинам організму для розвитку потрібні речовини, які мають спільну назву — фактори росту. Вони дають сигнал клітинам ділитись та рости, і нервова система не є виключенням. Найголовніший фактор росту для нейронів — це мозково-похідний нейротрофічний фактор (BDNF англ.), який відповідає за нейрогенез (утворення нових клітин нервової системи), нервову пластичність (можливість нервової системі перебудовуватись після ураження, та передавати функції померлих нейронів живим) і відновлення. Нейротрофічна теорія має за основу припущення, що депресія виникає внаслідок нестачі BDNF. Лікування ж антидепресантами збільшує нейрогенез та стимулює утворення нових синаптичних зв’язків між клітинами в гіпокампі. Він є складовою лімбічної системи, яка відповідає за емоційний стан, про що згадувалось раніше.
На користь цієї теорії свідчать цікаві факти. Наприклад, дослідження показали, що наслідком дії стресу та болю є зменшення BDNF. Це викликає атрофію клітин гіпокампу. Ще один доказ прийшов з досліджень прямої дії BDNF на емоції. Його ін’єкція безпосередньо в гіпокамп піддослідних тварин давала антидепресивний ефект. Більш того, постійне введення тваринам усіх відомих груп антидепресантів протягом тривалого часу призводило до збільшення рівню BDNF.
Але в теорії нейтрофічних факторів, як і в попередній, є недоліки. Коли дослідники «нокаутували» ген, що відповідав за утворення BDNF у мишей (просто прибирали його з послідовності ДНК ), не у всіх піддослідних розвивалася депресія. Натомість у групи гризунів починалися тривожні розлади, а в певних випадках й зовсім не було зміни емоційного стану. На даний момент однією з думок, чому так може бути, є припущення поліморфізму (тобто різноманіття) BDNF в різних осіб того самого виду мишей.
То як же ж лікують депресію і які препарати на даний момент має в своєму арсеналі сучасний лікар?
Товариш Мао
Найперші препарати, які були використані для лікування депресії, — це інгібітори МАО (моноамінооксидази). МАО - це фермент, який діє як «клапан безпеки» в нейронах: він контролює, щоб під час стану спокою в синаптичну щілину не виділялися нейротрансмітери, а під час активності їх не було занадто багато. Інгібітори МАО блокують функціонування цього ферменту, що призводить до накопичення нейротрансмітерів в синаптичній щілині, і як результат — збільшення частоти утворення імпульсів. Це такі ліки як селегілін та фенелезін. Вони мають дуже цікаву побічну дію. В нормі МАО також присутній в кишечнику та печінці і там його функція полягає в знешкодженні речовини із назвою тирамін. Вона є у витриманих сирах, червоних винах, копченій рибі, курячій печінці та м’ясі. Коли МАО заблокований, тирамін потрапляє в організм і стимулює виділення катехоламінів. Це хімічні сполуки, до яких відносяться дофамін, епінефрин та норепінефрин (останні два більш відомі під назвами адреналін та норадреналін). Тобто, коли МАО заблокований, усі запаси катехоламінів починають виділятись у кров та викликати небезпечні для життя ефекти — тахікардію, блювання, підвищення артеріального тиску, аритмії, судоми та навіть інсульт. Саме тому інгібітори МАО використовуються на даний момент лише як препарати «останньої лінії», коли вже нічого не допомагає. Та й їх призначення вимагає дотримання дієти для пацієнтів, що може негативно впливати на їх емоційний стан.
Триколісний велосипед
Наступними винайшли трициклічні антидепресанти. Таку назву вони отримали завдяки своїй хімічній структурі — наявності трьох кілець в своїй будові. Ці речовини вже діють інакше, ніж інгібітори МАО. Вони блокують зворотне захоплення назад у нейрон нейротрансмітерів серотоніну та норепінефрину. Це збільшує їх концентрацію в синаптичній щілині і, так само як і в інгібіторів МАО, стимулює утворення сигналів. Представники цієї групи - клопірамін, амітриптилін, іміпрамін. Хоч у цих препаратів не виявили побічних дій, характерних для інгібіторів МАО, в будові трициклічних антидепресантів ховаються інші проблеми. В нашому організмі є два особливих типи рецепторів — нікотинові та мускаринові. Вони мають свій власний нейротрансмітер — ацетилхолін. Ці рецептори присутні в усіх органах, і активація кожного з них веде до різних ефектів. Внаслідок своєї трициклічної будови препарати цієї групи блокують мускаринові рецептори, а це веде до втрати фокусу зору, сухості у роті, затримки сечі, тахікардії та навіть глаукоми. Тому лікар, який призначає препарати цієї групи, повинен вміло й точно підібрати концентрацію препарату, щоб мінімізувати або, бажано, зовсім уникнути прояву побічних ефектів.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну
Це складна назва найбільш сучасних препаратів для лікування депресії. Мають мінімум побічних дій, відносно безпечні навіть при передозуванні, не блокують мускаринові рецептори, а певні представники цієї групи навіть використовуються для лікування дітей та підлітків. Їхня основна функція — блокування захоплення серотоніну назад в пресинаптичний нейрон, що дає йому можливість довше знаходитись в синаптичній щілині та викликати утворення більшої кількості сигналів. До препаратів даної групи належать - флуоксетин, есциталопрам, пароксетин. СІЗЗС використовуються як препарати «першої лінії», тобто лікування зазвичай починають саме з них.
Атипові препарати
Це «сім’я» різних за будовою, місцем та механізмом дії речовин, що застосовуються при лікуванні депресії. Препаратів цієї групи є кілька: бупропіон, який дуже легко діє на зворотне захоплення дофаміну та норепінефрину, нефазодон, що блокує специфічні рецептори й тим самим підвищує ефективність серотоніну.
Широкий спектр цих препаратів лікарі всього світу викристовують, щоб допомогти людям, хворим на клінічно діагностовану депресію. Адже від правильного підбору антидепресанту, схеми прийому та дози залежить емоційний стан, працездатність, соціалізація та, врешті-решт, інколи й життя людини з депресивними розладами.
