Pulsar / Пульсар / Крах телегонії

Я була б на сьомому небі від щастя якби мені зателефонували і сказали, що ідею «телегонії» стерли з пам’яті останньої людини і більше не треба пояснювати, що це міф. Але такого не відбудеться хоча б тому, що є один єдиний організм на планеті, який здатний до такої магії.

Як міфи Стародавньої Греції породили телегонію і ніяк не можуть родити її назад

Ідея телегонії виникла ще у Стародавній Греції та була вперше описана Аристотелем, земля йому пуховиком. Він вважав, що діти можуть успадковувати риси притаманні не тільки мамі й тату, а й іншим маминим коханцям. Така концепція гарно інтегрувалась в світогляд греків, які описували походження багатьох своїх міфологічних героїв як таких, що мали двох батьків: один батько був богом, а інший — простим смертним.

Також є згадки про схожі вірування у Біблії (Євангеліє від Філіпа). Але, якщо греки до такого спадкування ставились як до подарунку (можна ж отримати ачівку у вигляді суперсили баті-бога), то християни все сприйняли буквально. Ніби всі чоловіки, які займались коханням з жінкою, залишають слід у ній, а потім це все передається дітям, хто б не виявився справжнім батьком.

Поширення

На початку ХІХ століття найвідоміший випадок телегонії був продемонстрований лордом Мортоном та записаний з його слів Чарльзом Дарвіном. Селекціонери-заводчики активно працювали над поліпшенням робочих якостей кінських порід. Вони зробили спробу схрестити свійського коня із витривалою дикою кваггою, підвидом зебри. На роль мами майбутніх зеброконей дібрали найкращу породисту кобилу лорда арабської породи, а батька — самця квагги. Кобила завагітніла й дала приплід з середніми ознаками, успадкованими від батька й матері. Робочі якості коней поліпшити не вдалось, експеримент закрили. Але, через декілька років, ця ж кобила дала приплід від чорного арабського скакуна, і дитинчата мали на ногах більш чіткі смуги ніж, власне, гібрид квагги та коня. Ця історія підняла чергову хвилю хайпу навколо теорії телегонії, особливо серед людей, які розводять тварин на продаж (від собак з конями до котів з голубами).

СРСР та телегонія

Дарвін писав про цей випадок неоднозначно, проте на “Загниваючому Заході” все одно розібралися з цим поняттям. А от в Радянському Союзі був дуже відомий поборник телегонії — Лисенко Трофим Денисович, якого згадують добрим словом за цю “популяризацію” до сьогодні. Наробив він у свій час багато подібних “відкриттів” і про його діяння сьогодні можна прочитати за запитом «лисенківщина».

Але моя улюблена пУшЕчКа — це розповіді про те, як через 9 місяців після Олімпіади-80 жінки в СРСР почали народжувати чорношкірих дітей і ніяк не могли зупинитись! Вони вагітніли від своїх чоловіків через роки, а все одно народжували маленьких афроамериканців. Інтерв’ю з цими жінками і їхніми ̶о̶л̶е̶н̶я̶м̶и̶ чоловіками я бачила ще в дитинстві на СТБ. А страшний голос за кадром розповідав, що “сперматозоони мають здатність опромінювати соматичні клітини матері радіацією, зумовлюючи таким чином вплив на потомство, навіть якщо ви займаєтесь сексом з презервативом”. Незабутні враження, всім (не) рекомендую.

Слово церкві

Не могла проігнорувати таке зручне ще й наукове явище моя улюблена православна церква. Секс до шлюбу став не просто гріховний, він став шкідливий. А Бог попереджав! Тож в 2004 році друком вийшла брошура тиражем на 10 000 (!!!) примірників «Целомудріє і тєлєгонія».

Брошура являє собою збірку статтей 10-ти авторів, 6-ть з яких — священники. Там вони навперебій переказують історію про кобилу Мортона, називають телегонію “наукою про цноту”, додають, що найсильніший вплив на потомство має саме перший чоловік і посилаються на Лисенка та ще одного вченого-біолога, який був нормальним, але вони вивернули його слова (та і прізвище також) навиворіт. Мушу наголосити, що дуже швидко поширення брошури було заборонене тією ж церквою і вона більше не випускалась. А церковні діячі досі пишуть брошури, статті та пости на просторах інтернету про те, що це було величезною помилкою — писати таку єресь, бо вона є підґрунтям для ще більшого потоку єресі.

Спростування

Ще у словнику Брокгауза та Ефрона (Том 64) є згадка про псевдонауковість телегонії та пояснення феномену з кобилою Мортона: «Смугастість на ногах та плечах іноді трапляється у коней незалежно від впливу та, поміж іншим, служить доказом походження коней від смугастиг предків типу квагги та зебри Берчела (Burchell’s zebra)»

Тобто смугастість у коней — це генетичний атавізм, як хвостик у людей. Приклад цілком звичайного явища.

Також варто наголосити, що ми з конями, собаками, котами (і взагалі більшістю живих істот) — диплоїди. Це означає, що кожна хромосома в організмі має свою гомологічну пару, а коли утворюється зародок, то від чоловіка отримується одна частина хромосом, а від жінки — друга. Вони об’єднуються в пари і утворюють повний хромосомний набір дитини. В однакових ділянках (локусах) гомологічних хромосом розташовуються однакові гени — але форми у них можуть бути різними. Ці різні форми одного і того ж гена називаються алелями. Від них залежить, наприклад, колір очей і волосся, форма плодів гороху, кінська масть тощо.

Алелі можуть бути домінантними і рецесивними. Якщо генотип містить два різних алеля, то прояв ознаки залежить тільки від одного з них — домінантного. Рецесивний алель проявляється (“експресується”) тільки якщо він знаходиться в обох хромосомах. Таким чином, домінантний алель пригнічує рецесивний.

Генетичні загадки від Баби Ванги

Уявімо, що блакитноокий батько і кароока мати чекають дитину і спробуємо зрозуміти, на кого буде більше схожий малюк. Ген карих очей — домінантний, а ген блакитних очей — рецесивний. У батька в обох хромосомах присутній «блакитноокий» алель, а у матері домінантний ген може бути присутнім як в одній, так і відразу в двох хромосомах. Припустимо, що у матері два однакових алелі. При народженні нам дістається половина батьківських генів і половина материнських. Таким чином, у всіх їхніх дітей будуть карі очі, але вони будуть носіями рецесивного гена. Якщо один з цього потомства одружується або вийде заміж за іншого кароокого носія рецесивного гена, у їх дитини будуть блакитні очі з імовірністю 25% — хоча обидва батьки, нагадаємо, кароокі.

Тому, якщо ви чуєте чергову байку про явище телегонії від свого друга-кошатника, включіть внутрішнього десятикласника і згадайте про 25% вірогідність прояву рецесивного гену. Бажано ще розповісти цьому другу, що його кішка нікому не зраджувала.

Якщо ж ви бачите у сусідки малюка негроїдної раси, то внутрішній десятикласник теж пригодиться. Він має вам нагадати, що колір шкіри у людей спадкується полігенно. Тобто локусів з домінантними та рецесивними алелями не 2, а більше. І в залежності від кількості домінантних алелів, які успадкує дитина, її колір шкіри буде ставати темнішим. Тобто, методом дедукції, виясняємо: або сусідка всиновила дитину, або її коханець-афроамериканець трохи не встиг.

Всі експерименти, які потім проводили щоб дізнатись чи існує телегонія, не отримали результатів з підтвердженням. Телегонію спростували співтовариством селекціонерів ще 1889 року під час Пенікуікських дослідів професора зоології Единбурзького університету Джеймса Коссара. Він є автором статті в 11-ому виданні енциклопедії Британіка, де пояснює, що телегонія — це забобон.

Відкриття

І все ж, я маю бути з вами відвертою: я знайшла одну статтю, де таки відкрили прояви телегонії. В 2014 році (коли я вступила в універ) вона прямо таки взірвала інтернет. Про неї написали всі ЗМІ, окрім лінивих. Експерименти проводили на мухах Telostylinus angusticollis. Їх схрещували спочатку із самцями одного розміру, отримували потомство такого ж розміру як самці, і вдруге вже схрещували із самцями іншого розміру, але отримували потомство з розмірами як при першому схрещуванні. З чого дослідники зробили висновок, що генетичний матеріал першого самця вживляється певним чином в соматичні клітини мами і потім змушує нащадків бути такого ж розміру як перший самець, тому це дуже схоже на телегонію. АЛЕ є одне величезне АЛЕ — ця група вчених наголошувала, що комахи дуже відрізняються від ссавців, і механізм, скоріш за все, притаманний тільки комахам. Також слід зазначити, що дослідження були пілотними, потребували великої кількості повторів, чіткої відтворюваності і пояснення механізму дії. Я вже на 2 курсі магістратури, а більше ніяких статтей від них на цю тему не виходило. Смію припустити, що колеги пішли працювати на корпорації або розібрались що до чого і більше ніколи не використовували слово “телегонія” у своїх наукових доробках.

Ще одну цікаву штуку я знайшла за 2017 рік. Це експеримент російських вчених (совпадєніє? нє думаю). Дослідники зібрали багато сперми від 30-тирічних здорових чоловіків та перевірили її на наявність вільних нуклеїнових кислот в позаклітинному просторі. І виявили, що там такого добра хватає (miRNA, piRNA, звичайна довга RNA, уламки DNA). З цього хлопці роблять висновки, що це потенційний шлях для передачі соматичним клітинам матері інформації про батька, яка потім відобразиться на нащадках.

Чому теорія не працездатна? Бо наявність нуклеїнових кислот в позаклітинному просторі давно не новина. Вони є всюди. Ми обмінюємось шматочками нашого генетичного коду коли обіймаємось, цілуємось, тиснемо руку під час знайомства. Але чужорідні нуклеїнові кислоти не вбудовуються в нашу шкіру, слизову оболонку рота тощо. Можна пофантазувати, що ендометрій матки особливо сприйнятливий до чужорідних впливів, а вільні нуклеїнові кислоти сперми дуже агресивні. Але залишається явище менструації — щомісяця поверхневий шар ендометрію відторгається, а відновлюється за допомогою глибинного шару клітин, які не могли піддатись уявному впливу чужорідних РНК.

Висновки

Телегонія — псевдонаукова теорія, спростована століття тому.
Новітні дослідження не знайшли механізму для телегонії у ссавців.
Якщо ви все ще не агностик, читайте пункт, де православна церква називає телегонію єретичним вченням.

Джерела

P.S.

Так, я довіряю англійській Вікі. Так, я прочитала кожне посилання після тієї вікі-сторінки. І навіть більше. Питання і (особливо) зауваження від колег приймаю в телеграм-бота (https://t.me/mamkinbiobot) та в приватні повідомлення.

Крах телегонії