Про свої магістерські пригоди розповідає Вертелецький Владислав: випускник фізичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, студент “ста сорока шести магістратур в суперпозиції” і просто втікач від літнього призову. Теорфізик, тому, як сам каже, “чудово себе почуває з аркушем паперу на обід та пастою з-під ручки в якості соусу”.

Про пошук магістерських програм і шанси продовжити навчання закордоном

Щодо магістратур, то особисто я шукав їх ще з вересня 2019 року, а дедлайни на більшість моїх програм були до 1 лютого 2020-го, тому ковідний карантин на ці плани ще не впливав і ніяких побоювань з боку організаторів програм не звучало. Під час подачі на магістерські програми з дедлайнами у березні і пізніше — якраз почалося найвеселіше. Моє інтерв’ю на магістратуру у ізрайльський Weizmann Institute of Science, перший рік якої займають курси, а другий — дослідження, і яка мала початись 13 жовтня, почалось з “ми хз що буде у жовтні, тож цікавимось щодо твоїх планів на онлайн-магу, юний абітурієнте”. На співбесіді ж на research-based магу у голландський Leiden University професор висловив наступну думку: семестр онлайн — це одне, а наукова діяльність повинна бути на локації, навіть якщо ти фізик-теоретик і можеш працювати зі свого 4G-села, бо нетворкінг і можливість колаборуватись з науковцями кожного голландського села поблизу не спрацює через Скайп. А, оскільки можливості проводити зустрічі-симпозіуми-практикуми все ще нема, то й по приїзду в країну від студента вимагається лише 10-денне сидіння на дарах місцевого Glovo. Словом, за європейську магістратуру можна бути спокійним.

Останні дедлайни подачі на мої стажування були ще до 1 березня, тому там я теж про ковід не замислювався. А дарма.

Що ставалося з рештою навчальних програм та літніми стажуваннями?

2 березня, наче грім серед ясного неба, я отримав відповідь від IST Austria про те, що мене відібрали на ISTernship (https://phd.pages.ist.ac.at/isternship/), який мав відбутись влітку між 15 травня та 15 вересня і тривати 2-3 місяці. Шановні австрійці дали мені тиждень для вибору дат стажування. Але за цей час я вже повинен був вибити admission decision з однієї канадської маги, яка мала початись аж на початку серпня. Поки я через скайпування з віденським профом та дзвінки у Канаду за 50 коп/хв займався детермінізмом дат стажування, рогатий лякав увесь ̶ ̶Р̶а̶д̶я̶н̶с̶ь̶к̶и̶й̶ Європейський союз. Легко здогадатись, що вже через 10 днів моя губа закотиться назад швидше за шнур пилосмоку. IST прийняв індетермінізм і змусив чекати на новини. Холодний березень закінчився холодними відповідями від усіх літніх стажувань, які ділились на дві категорії: 1) Ми скасовуємо цьогорічну програму через пандемію. Нам дуже шкода. Не подавайтесь наступного року, бо ви й так будете ineligible. 2) ̶ ̶В̶и̶ ̶л̶о̶х̶. Нам шкода повідомити, що ви не пройшли на програму. Серед 4200 заяв на 300 позицій місця для вас не знайшлося. Але, оскільки все одно вже пандемія, то програму ми скасовуємо. Ґуд лак некст єар. (Credit: CERN Summer Program).

Проте IST порадував: оскільки серед 3000 аплікантів вони відібрали 40 кандидатів (серед яких був і я) — вони запропонували місце на стажуванні у 2021. (ті ж, хто не пройшов, удостоїлись відповіді “1”). UKRATOP, на який я пройшов у червні і який дає можливість провести півроку у Дрездені, теж зараз розглядає варіант перенесення проекту на наступний рік. Тож looking forward to 2021! Якщо доживемо, звичайно.

Що ще пропонують закордонні ВНЗ в якості компенсації на неможливість релокації? Чи була опція стати магістром віддалено?

До речі, в серпні прийшов оффер від спільної маги мюнхенських LMU та TUM. Вони навіть дозволили мені слухати їхні вже онлайн-курси, хоча сам оффер я відхилив бо обрав Ляйденську магу в Голландії, яка сповістила про admission decision швидше.

Weizmann Institute любить запрошувати до себе в гості перед початком маги аби помилуватись кампусом і позайматись наукою. Цього року, очевидно, ця опція стала недоступна. Університетам важко зараз бути детерміністичними щодо цих питань, плюс у важкі фінансові часи складно щось запропонувати студентам у якості компенсації. Проте вони гарантують, що знання чи навіть повний ступінь, отриманий онлайн, будуть настільки ж якісними, як і офлайн. Нещодавно набув розголосу кейс Шкварварду (https://www.foxbusiness.com/lifestyle/harvard-hit-with-backlash-for-keeping-tuition-costs), який не знизив tuition fees, не зважаючи на перехід у онлайн-формат. Про те, як онлайн-навчання на магістратурі в Канаді впливає на postgraduate work permit, ви вже знаєте зі статті Аріни. Спойлер: тривалість онлайн-навчання зараховують у необхідні години для його отримання. Або перенести на наступний рік.

Які ще були цікаві академічні пригоди, пов’язані з ремоутом/пошуком магістратури/короно-приколами?

Тут, напевно, варто сказати “в таких ситуаціях всі цікаві історії є за замовчуванням страшними. Нецікаві, власне, теж”. Особисто ж я, як теоретичний фізик, від ситуації лише виграв. Я відвідав онлайн-конференцію, яка базувалась у двох топових університетах LMU та TUM, для якої зробили цілий віртуальний сайт з такою ж можливістю для нетворкінгу. Послухав guest lectures від інституту мрії Perimeter Institute for Theoretical Physics. Побував на кількох онлайн-школах, типу SMBQ2020, які б otherwise були офлайн (good thing) та платні (dayte groshei na dorogu).

Виграв і науковий колоквіум "МудраМакітра", в якому я є співорганізатором. Якщо до того ми проводили лише очні лекції від професорів, які заїжджали на фізичний факультет, то зараз наша географія охоплює сушу від Нідерландів до Ізраїлю та від Канади до Японії. Тематика теж значно розширилась, тому тепер на нашому каналіви знайдете багато цікавого.

Мені здається, наука загалом за цей час стала набагато згуртованішою та доступнішою. Єдиною перешкодою залишаються наукові видання, про які ми поговоримо у наступній серії.