Всі про це чули, всі мріяли і всі жадали. Багато хто шукав програми, читав і зважував свої шанси. Мало хто подавав заявки. Я ж - не тільки подала, а й пройшла. Тож сьогодні розкажу як це було і дам трохи порад тим, хто все ж хоче стати щасливчиком і поїхати на стажування закордон.
Can I apply?
Одразу скажу, що не всі мають рівні шанси виграти стипендію на закордонне стажування. Їх найбільше у майбутніх біологів, хіміків, фізиків та представників ІТ-технологій. Для студентів галузей, на кшталт, права, економіки та бізнесу теж є шанси, але більшість програм на ці спеціальності не дають повного фінансування. “А шо ж, у вас і так гроші мають водитися, якщо можете собі дозволити так багато платити за навчання” — скаже стереотипний голова приймальної комісії. Проте, спробувати свої сили може кожен, набравши в пошуку щось типу “summer studentship”. В британській науковій спільноті досить багато societies, тобто профільних спільнот, що заохочують іноземних студентів програмами стажувань.
Алгоритм пошуку стажування
Обираючи бажану програму, варто звернути увагу на умови. Літні стажування, частіше за все, розраховані на 2 місяці — тож треба аналізувати свої довгострокові плани.
Більшість програм працює за принципом:
- Знаходь універ і супервайзера, у якого хочеш стажуватись.
- Пиши йому, домовляйся.
- І ти, і він, і твій науковий керівник в “домашньому” університеті мають заповнити цілу купу бланків, анкет і планів, обґрунтовуючи, навіщо саме тобі саме це стажування.
- Через деякий час тобі дадуть знати, пройшов ти конкурсний відбір чи ні. Шанси пройти збільшують схожі теми твоєї роботи та напрямку досліджень приймаючої лабораторії, грамотно написані документи всіма учасниками (пункт 3), наявність у тебе досвіду та високий академічний рейтинг. Різні фонди фінансують по різному. Переважно, це 150-200 фунтів на тиждень, якщо говорити про британські товариства, яких найбільше.
- Отже, якщо ти пройшов, вітаю, ти неперевершений, уже починай робити візу і збирати речі!
Власний досвід
А тепер про те, як це було у мене. Я мала дуже хорошого наукового керівника, що мав багато британських колег. Одному з них він порекомендував мене як перспективну студентку, що готова сумлінно працювати (ну, тут не лукавив). Після процедур, описаних вище, я отримала омріяного листа з закордону, де писалось, що я пройшла і “скиньте, будь ласка, реквізити банківської карти для переводу грошей”. Британську візу робити досить складно і дорого, та мені вдалося.
Про роботу в Белфасті
Вже через кілька місяців я летіла до Белфасту, столиці Північної Ірландії, з пересадкою в Лондоні. Я працювала(читай — вчилася працювати) в біомедичному центрі на кампусі університету 2 місяці. За цей час опанувала 5 методів, відвідала з десяток наукових семінарів, 2 конференції, на одній з яких доповідалась сама, розповідаючи про те, чим займалась весь цей час. Насправді, дуже важко в зовсім іншій країні зовсім самій, погано розуміючи місцевий акцент та, гублячись навіть в елементарних, для британців, побутових речах. Але мені здорово пощастило з сусідами по гуртожитку, з керівниками лабораторії та, трошки, з характером. Все це разом дозволило мені провести незабутні 8 тижнів свого життя, познайомитися з культурою, подорожувати, привезти купу емоцій та досвіду, не тільки наукового, але й соціального. Після такого вже не боїшся спитати дорогу чи попросити менеджера замінити страву, що не подобається. Одним словом - це неймовірно круто! Хоча ви і так це знали. Це все було варте моїх зусиль. Можливо, навіть більш ніж варто. Мій меседж у тому, що “дупа на дивані” має прекрасні альтернативи. І я хочу, щоб ви ще раз переконалися в тому, що навіть маленький шанс - це все одно шанс.
З любов’ю до науки та стипендіальних фондів.
