На жаль чи на радість, значна частина нашого життя пов’язана з інстинктом розмноження. Закоханість, пристрасть, секс, діти і далі за списком — це те, для чого людина народжується як одиниця виду. Але Homo sapiens — вид зі складною статевою поведінкою: дистантна взаємодія гамет триває у нас подекуди довше, ніж середньостатистичне «вічне кохання». Ми — особливі створіння, і наші сексуальні вподобання давно звільнились від кайданів розмноження. Тепер вони закуті в кайдани людської психіки.
Білі дівчата свайпають вправо
Навіть на власному досвіді можна побачити, наскільки сильно можуть різнитись сексуальні вподобання. Люди перестали обирати собі партнера по батьківству і почали обирати партнера на користь гедонізму й естетичного задоволення. Тепер чоловік не обов’язково обере дівчину із широкими стегнами, а жінка — волоханя з масивною щелепою. Часом буває, у нас формується тип зовнішності, який нас збуджує. Багато наукових робіт порівнюють лібідо зі спрагою, яку можна втамувати будь-чим. Але, якщо у нас є улюблений типаж, — то усі інші нас хвилюватимуть мало. Ну от зводять тебе з розуму дівчата з чорним каре чи андрогінні носії Y-хромосом, — і усі «блондинисті коси» та кремезні хлопці проходять повз.
Як формується сексуальна преференція
Обрані типажі формуються ще з дитинства і майже повністю залежать від відчуття так званої «романтичної любові». Під час цього процесу в мозку трапляється справжня революція гормонів. Запах, зовнішній вигляд і звички пасії сприймаються як наркотик і закріплюються у мозку як те, що надає насолоду. Центр задоволення лімбічної системи зазнає ряду пластичних змін (тобто переформування нейронних мереж). Змінюється і гіпоталамус, який в свою чергу відповідає за сексуальне збудження. Ці зміни підкріплюються постійним викидом дофаміну у мозок, через що типаж, до якого належить коханий(на), стає домінантним. От і відповідь на питання, чому після розриву ще певний час нас тягне до людей, схожих на наших колишніх. Ще один фактор, який визначає, що саме буде для людини сексуальним, — це культура. Так-так, наша поп-, андеграунд чи будь-яка інша культура. Вона змінювалась від сторіччя до сторіччя і диктувала, які ідеали нам будувати в своїй голові. Образи завжди спочатку нав’язуються, а потім фіксуються у мозку. Кінокультура та реклама нав’язує нам рішучих Рамон з «Скота Пілігрима», прямолінійних Еліс з «Близькості» чи позаземних Лілу з «П’ятого елементу». Зовнішність починає асоціюватися з бажаною поведінкою та характерними рисами, вторинними статевими ознаками. Це породжує очікування, а очікування створюють проблеми, коли виявляється, що в житті все не зовсім так як на екрані. Та сама історія з ковбоями реклами Мальборо. Скільки юнаків свого часу почало палити, щоб бути хоча б трішки схожими на них?
Фетиші – це нормально, але не зовсім
Добре знайомий нам Зигмунд Фройд помітив, що сексуальність та її пластичність формуються ще на початку нашого життя. Діти природньо линуть до своїх батьків — і добре, якщо їх стосунки дійсно гармонійні та теплі. А от якщо батьки будують крижану стіну між собою і чадом, дитина сприймає це як норму і у майбутньому, вже дорослою людиною, шукатиме партнерів зі схожими якостями. Фетиші також результат дії сексуальної пластичності. Чи то складні стосунки з батьками, чи то психологічна травма у будь-якому віці – усе це залишає слід спочатку в корі, потім у гіпоталамусі, створюючи у людини стереотипне уявлення про сексуальне життя. Фетишисти збуджуються не від людини, яку бачать перед собою, а від певних деталей її образу: предметів гардеробу, хобі, професії. Фетиш – це надмірна чи ірраціональна прив’язаність до предметів чи дій. Людина може втрачати голову щойно побачить мереживо, а може потонути у слині від жіночих ключиць. У медицині таке вподобання можуть кваліфікувати як розлад, але за умови, що воно заважає повсякденному життю. Повернімося до Фройда. Він визначив декілька сенситивних періодів у становленні сексуальності. Вони є критичними для дитини/підлітка, і психологічні травми, скоєні в цих маленьких часових віконечках, з великою вірогідністю заважатимуть будувати здорові стосунки протягом дорослого життя. У мозку дитини сформуються нейронні мережі, які у подальшому впливатимуть на вибір сексуального партнера чи навіть призведуть до протиправних дій, таких як ексгібіціонізм чи педофілія. Людина просто не зможе жити інакше, бо все життя її власний мозок тиражуватиме сценарії з дитинства (іноді навіть несвідомо).
А тепер — про порно
Порноіндустрія наочно демонструє явище сексуальної пластичності мозку. Раніше хлопці потайки передивлялись фото дівчат у білизні в батьковому журналі — і це вже вважалось ледь не піком аморальності. Але тепер такі фото – це просто реклама на білбордах і кадри з пересічного поп-кліпу. Нікого білизною не здивуєш. Те, що було «жорсткою» порнографією років 20 назад — тепер ще «м’яко», а про сучасні жанри і казати нічого.
Дофамінова петля
Є такий закон Інтернету №34: якщо щось існує, про це точно є порно. І це правда: із зростанням запитів, режисери додають все більше і більше різноманіття у фільми для дорослих. Згодом пошуки нового впливають і на реальне сексуальне життя. Люди (частіше за все чоловіки) жаліються на те, що не отримують збудження від реальних сексуальних партнерів. Іноді такі «кіномани» наполягають на тому, щоб їх партнери або партнерки поводили себе так само, як і у фільмах. Крім того, постійний перегляд порнофільмів впливає на дофамінову систему так само, як алкоголь чи наркотичні речовини, будуючи справжню залежність. Спочатку перегляд порно і маструбація викликає викид дофаміну у мозок, що формує у ньому цілком логічний ланцюжок: перегляд = задоволення, оргазм. Мозок стає залежним саме від цих переживань. З кожним переглядом порно, та, власне, викидом дофаміну, у мозку синтезується DeltaFosB білок – білок залежності. Ця штука дуже токсична і фактично «отруює» мозок. Рецептори дофаміну поступово стають менш чутливими до медіатора. Втрачається будь-яке відчуття задоволення, у тому числі інтимного характеру. Як наслідок, виникає така собі нейро-імпотенція. І, як часто буває у науці, нічого однозначного тут немає. Помірний, некомпульсивний перегляд порно сприяє не лише самотнім оргазмам, але й відкриває ідеї для нового досвіду, робить людину більш впевненою у сексуальних стосунках. Споживай відповідально.
Джерела
- “Пластичність мозку”, Норман Дойдж.
- The fantastic plastic brain, Bruno et al.
- Про білок ∆FosB
- Zigmund Freud, “Three Contributions to the Theory of Sex”, 1905
