Сьогодні у нас в програмі короткий екскурс в історію радянського гітаробудування. А якщо бути точнішим, то про його цільнокорпусного первістка – електрогітару «ТОНІКА». Дайте вгадаю. Перша фраза, що спадає вам на думку, коли ви бачите Тоніку, звучить як «Що це в біса таке? Хіба це гітара?». Все нормально, вас можна зрозуміти. Загальновідомо, що більшість дизайнерських (і не лише) рішень радянські інженери «запозичали» у західних або, рідше, східних сусідів. Від прєд’яв західного авторського права їх надійно захищали залізною завісою. Більш розповсюджеа та більш (сумнозвісно) відома електрогітара «УРАЛ» радянського виробництва — і та злизана з японської Yamaha SG-5. Хитрий конструктор лише віддзеркалив форму корпуса по вертикалі, щоб ніхто точно не здогадався, в кого була списана домашка.
Єдина та неповторна
Тоніка – це практично єдина електрогітара, що цілком і повністю була вигадана похмурим радянським генієм (якщо говорити саме про форми). Неодноразово я чув від людей запитання про природу психоактивних речовин, що вживали дизайнери цього прикладу радянської зброї ідеологічної війни, та й сам, як власник цього агрегату, часом задававсь таким питанням.
Промовисті форми
Якщо уважно глянути на її обриси, то відчувається щось таке на душі: старі ПАЗи, хрущовки, сірі бетонні районні поліклініки та сільскі автобусні зупинки, а може й корпуси КНУ на ВДНГ. Все це надихалось тодішніми уявленнями про світле майбутнє, польоти в Космос, а коріння волочило аж з школи Баухаус. Ранні моделі цієї форми з’явились ще в 1967 році, коли весь Союз дружно угорів по функціоналізму, який чудово вписувався в програму розвінчування культу особистості Сталіна з його помпезним неоампіром. Неоампір з його «украшатєльством» визнали непролетарським. Пролетарським обрали функціоналізм – одну з течій модернізму в архітектурі та й всьому іншому. Найсмішніше – те, що за кількадесят років до того, з подачі Йосипа Віссаріоновича, буржуазним проголосили модерністський конструктивізм – стиль, братній функціоналізму. А пролетарським проголосили неоампір.
А до чого тут гітара?
Так от, на питання про те, звідки взялась ідея такої форми, я можу дати лише одну відповідь. Це коротке викладення філософії стилю функціоналізму: «форма визначається функцією». І приліпити її можна не лише до хрущовки, а й до нашої гітари.
Якраз ця штука асоціюється у людини з поняттям «електрогітара». Форма її цілком естетична і вписується в ідею про те, що гітара повторює силует жіночої фігури. Форма майже повністю повторює обриси акустичної гітари. Але ж функціоналізму чужі сентименти. Вся ця рефлексія на тему предкової форми інструменту. Тож хитрі дизайнери не стали морочити собі голову, а просто обрізали все те, що не несе функціонального навантаження, і залишили лиш необхідне. Прибрали нижній «ріг» та С-подібне завершення корпусу. Виріз для гри на коліні так верхній ріг для утримування антабки (тримач ременя для гри стоячи) залишились на своїх місцях. От і маємо готову ідеологічну зброю радянської боротьби.
