МДМА-паті, екстазі, “єшки”, “Шура, слиш, а ето точно нам нє стєкла с мукой намєшалі” — давно вже не “міська легенда”, а “жизова історія”, породжена проблемою вживання та збуту наркотиків на теренах нашої рідної та Незалежної. Про цю, а також інші популярні на вулицях молекули, існує багато міфів, тож ми починаємо розповідати про них так, як цього не пишуть в підручниках з основ здоров’я. Дисклеймер: стаття повідомляє про ризики безвідповідального вживання наркотичних речовин та застерігає від порушення чинних законів.
Новий початок
Діючу речовину МДМА (3,4-метилендиоксіметамфетамін, на секундочку) відкрив ще у 1912 році німецький хімік Антон Кьоліш. У 1914 — запатентував її як засіб для зупинки кровотечі. Через І Світову, “Іспанку” та інші чисто людські приколи, до фокусу уваги громади препарат потрапив, м’яко кажучи, не одразу. Визрівання повторного інтересу зайняло майже півстоліття, поки у 1953 році за спостереження та використання молекули взялась армія США. Офіційно — в рамках дослідження гомологів мескаліну. За теорією змови — звісно ж, в рамках програми “МК Ультра”. Місією проекту був пошук речовин для маніпуляції свідомістю.
Фенілетиламіни, які я вивчав та полюбив (PiHKAL)
Молекулярні дослідження МДМА у 1960 році відродили польські хіміки (пан Biniecki та пан Krajewski) публікацією наукової роботи, у якій детально описали процес синтезу МДМА як складової отримання гомологічних ізопропіламінів. Вже через п’ять років до дослідження МДМА приєднався і легендарний хімік Олександр Шульгін. Він самостійно синтезував речовину ще у 1965 році, але про психоактивні властивості не підозрював до 30 травня 1976, поки йому не підказав один зі студентів, “друзі якого спробували і їм сподобалось”. Приблизно з того часу наукові здобутки просочились за межі лабораторії. Молекула знайшла фанатів як серед нью-ейдж філософів, так і серед лікарів, заполонила храми, клуби й підвали. На початку 80-х, першими епіцентрами клубної популярності МДМА стали Нью-Йорк (де в Studio 54 єшки кидав сам Боуі) та Бостон (гей-клуб Paradise Garage). Тоді МДМА сленгово ще називали “Adam”, бо “давав відчуття морального очищення” або “empaty” (переважно, нудними парочками, яким речовину виписували сімейні психологи). Саму назву “екстазі” вигадали, до речі, не богемні тусяги, а дистрибютор з фарм-кантори Texas Group — Майкл Клеґґ у 1981.
Золотий період легалайзу закінчився за 10 років. з 1982 по 1985 за МДМА йшла юридична війна: психологи та психотерапевти боролися з DEA за статус законності речовини. На заперечення психотерапевтів, у DEA відповіли, що у них в бюро гадки не мали, що цю речовину використовують у психотерапії. А 1 липня 1985, посеред кампанії Ненці Рейган Just Say “No”, екстезі терміново внесли до списку Schedule 1. Щоправда, у цій сфері є зрушення, тож з 2017 DEA дозволили використання екстазі для терапії PTSD.
Що ми про цей препарат знаємо?
Хіміки б сказали, що МДМА належить до заміщених фенетиламінів. До цього класу входять також галюциногени (2C-B, DOB, NBOMe, мескалін), стимулятори (амфетамін) та нейромедіатори: допамін, адреналін та норадреналін. Сімейство, безумовно, цікаве. Без заглиблення у деталі, механізм дії доволі простий: МДМА безпосередньо не діє на рецептори — вона спричинює викид нейромедіаторів у синаптичну щілину. Екстазі вивільнює п’ять нейротрансміттерів: серотонін (5-НТ), допамін, норадреналін, ацетилхолін та гістамін. Кожен з них впливає на розвиток ефектів, але викид найбільший у 5-НТ, через високу афінність МДМА до серотонінового транспортеру.
Фізіологічна дія
Фізіологічно екстазі діє в багатьох напрямках: зміна регіонального мозкового кровотоку (рМК, про нього — нижче), збільшення кров’яного тиску на 10-15 пунктів, пітливість та підвищення температури, іноді до 38-40 градусів, що може призвести до судом та конвульсій, а у рідкісних випадках — і до відмови органів, якщо під час вживання екстазі регулярно не пити воду з метою запобігання гіпертермії. Далі — потрібно розглянути зміну рМК. Регуляція активності мозку відбувається, крім всього іншого, за рахунок зміни кровотоку в окремих регіонах мозку. Все просто: чим більше крові надходить до органу, тим більше у нього енергії для виконання завдань, і навпаки. Під час вживання МДМА у звичайному дозуванні 1,7 мг/кг дослідники спостерігали збільшення рМК у зонах, що відповідають за обробку емоційної інформації та вмотивованості у прийнятті моральних рішень, корегування соціальної поведінки.
Ефект
У лабораторних експериментах з чистим МДМА піддослідні студенти демонстрували наступні явища: ейфорія, підвищена екстраверсія та любов до себе, невелика деперсоналізація та інтенсифікація відчуттів. Окрім цього, МДМА може загострювати наступні деструктивні ефекти: анорексії, труднощі з концентрацією уваги та спазми щелепи. Цікаво, що хоч екстазі і вважають “love drug”, насправді досягнути ерекції та оргазму може бути важко.
Про тріп-репорти
Ясна справа, щоразу читати наукові статті у пошуках правди — довго і не усім цікаво. А форуми юзерів — завжди кулсторі. Тільки у випадку з МДМА, не зважаючи на спільний для багатьох клубний техносеттинг, такі історії не є гомогенними, та відрізняються за інтенсивністю і навіть наявністю деяких ефектів. Чому? Бо кожен, хто купує екстазі, грає у рулетку домішок. Що буде цього разу у таблетці? Це може бути амфетамін — інколи його концентрація досягає 20% від загального об’єму. Підмішують і кофеїн з парацетамолом, а також банально— цукор. Параметоксиамфетамін (ПМА) можуть взагалі видавати за МДМА через схожість дії з ним, але ПМА є більш токсичною речовиною. Так, деякі користувачі також помічали галюциногенні властивості екстазі, проте для чистого МДМА вони не характерні, а ось для MDA (безметилового “діда” нашої молекули, забороненого ще за 10 років до початку хайпу на МДМА, якого, тим не менш, часто домішують у пігулки з останньою) це звичне діло. ООН вказувала на зменшення кількості МДМА, що виробляється у світі, за сталого попиту. Це призводить до збільшення кількості домішок у екстазі. Тож читання відгуків бажаючих ризикнути не підтримає і не врятує. Більш імовірно — навпаки.
Як ми вже казали раніше, екстазі використовувався терапевтично. Речовина викликає суб’єктивні ефекти спокою та свободи від страху. Це стає у нагоді під час пригадування травматичних спогадів протягом сесій психотерапії.
Загрози
Найбільша проблема хронічного вживання - це серотонінова нейротоксичність, підвищення температури та кров’яного тиску. Раніше ми згадували, що, для запобігання перегріву та критичної температури, всім, хто вжив, потрібно не забувати пити воду, однак МДМА збільшує секрецію антидіуретичного гормону, що може призвести до зменшення натрію в плазмі (гіпонатріємії) через розбавлення крові водою. Це може викликати нудоту, судоми, головний біль. Тож воду пити потрібно, але не фанатично.
У дослідах на мишах, макаках-резусах та бабуїнах (також подібні досліди проводились на людях) науковці показали втрату серотонінових терміналей аксонів. Точно зафіксоване зниження серотоніну після прийому екстазі у мишей та мавп. Але досі йдуть обговорення, як це може вплинути на поведінку людей. Деякі досліди показують порушення пам’яті, безсоння та депресію. Але, зважаючи на ризики від побічних ефектів, статистика каже, що смертність від екстазі є невеликою — у 1998 році було документально зафіксовано всього 9 смертей у США.
Навколо звикання (толерантності) до екстазі досі точаться суперечки. Однозначному з’ясуванню або спростуванню цього явища перешкоджає те, що домішки до екстазі можуть викликати крос-толерантність з іншими наркотиками. Гіпотетичною причиною звикання до МДМА може бути різке зниженням концентрації нейромедіаторів в ЦНС.
Джерела
- ECSTASY:THE COMPLETE GUIDE, Edited by Julie Holland M.D.
- 3,4-Methylenedioxymethamphetamine (MDMA) Modulates Cortical and Limbic Brain Activity as Measured by [H215O]-PET in Healthy Humans
- Psychological and Physiological Effects of MDMA (“Ecstasy”) after Pretreatment with the 5-HT2 Antagonist Ketanserin in Healthy Humans
- Звіт ООН про оцінку ринку штучних наркотиків
- c Bernschneider-Reif S, Oxler F, Freudenmann RW (November 2006). “The origin of MDMA (“ecstasy”)–separating the facts from the myth”. Die Pharmazie. 61 (11): 966–72
- Biniecki S, Krajewski E (1960). “Production of d,1-N-methyl-beta-(3,4-methylenedioxyphenyl)-isopropylamine and d,1-N-methyl-beta-(3,4-dimthoxyphenyl)-isopropylamine”. Acta Polon Pharm (in Polish). 17: 421–5.
